Как-то в университете
Получил студент по репе,
Сказав истину одну -
Ничего я не пойму.
То же самое задолго
Изрекал философ долго -
"Знаю только я одно,
Что не знаю ничего".
Почему же стало стыдно
Нам не знать? Вот что обидно.
Ставят двойки нам подряд,
Коль не дашь ты результат.
На работу не берут,
Ценя знание, не труд.
Превратился мир в всезнаек,
Но летит, куда не знает.
Мы все знаем - вот наш бич,
Потому нам не постичь,
Что не зная, знает птица,
Отчего в полет стремится?
Зачем дерево растет,
Вовремя давая плод?
Знанием полны с лихвой,
Но проблем ведь с головой!
Может, просто нам смириться,
Как хотя бы та же птица?
И сказать - не знаю я,
Бог все знает, а не я!
Может, путь Ему доверить,
И откроются все двери?
И не нужно будет лбом
Прошибать в стене проем?
Но пока на первом месте
Будет "Я", не будем вместе.
Каждый только за себя -
Вот в чем вся наша беда.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.